Друковані статті

Краси й Добра єднання нехай буде всюди.

І стане менше горя й бід.

Бо недарма казали мудрі люди:

Добро й Краса - вони врятують світ.

     

          Людство споконвіку прагнуло до добра й світла. У духовній красі людини найціннішими, безумовно, є людяність, лагідність, милосердя, ввічливість,  доброта. В житті ми зустрічаємось з красою і підлістю, радістю і горем. Чому ж в такому гарному світі існує зло,байдужість, жорстокість? Чому ми не вміємо прощати одне одному, захистити один одного, допомогти один одному?  Невже світ не без добрих людей і наповнений тільки Злом? Чи залишимо ми добрі сторінки нашого життя? Це залежить від нас.

         «Добро й краса-вони врятують світ».

          Людина прийшла у цей світ, щоб творити добро і добру пам'ять залишити по собі. Кожен новий день повинен розпочинатися з добрих побажань один одному, і легкокрилою піснею благословлятися на добрі справи,на благо і добро нашої України.

           І зараз, і у майбутньому ми хочемо бачити дітей творцями прекрасного, людьми з красивими душами і високими помислами. Щоб вони відкрили чарівні двері свого серця - двері добра та довіри.

            І мета учителя удосконалювати виховання в дітей добрих почуттів. Не можна забувати, що перед нами - маленька людина, і від нас, учителів, батьків, вихователів, залежить, якою вона виросте.

Давайте замислимось: із чого ми починаємо своє спілкування з дитиною? З напучувань, запитань, від­повідей, повчань... А чи не краще було б почати з ла­гідної посмішки, щоб усе довкола усміхнулось у від­повідь? Лагідні, добрі очі, ніжна посмішка — ось дзер­кало нашої душі. Адже правду кажуть: «Доброта — це єдиний одяг, який ніколи не старіє».

У дітей дуже тонка і ніжна душа і все, що вони засвоять у дитинстві, залишається у їхніх серцях назавжди. Тому так важливо саме в дитинстві прищеплювати у малечі доброту, людяність, чуйність, щедрість, щирість, любов, співчуття, повагу.

               Виховання доброти і чуйності потребує від учителя не тільки майстерності, а й певної системи. Тому в своїй роботі використовую  різноманітні засоби: пошукові запитання, етюди, ігри, тексти, вірші, моральні ситуації, творчі завдання, елементи образотворчого мистецтва. Я прагну, щоб кожна дитина вже з перших днів перебування у школі відчула, як хороше бути доброю, як приємно, коли товариші вдячні тобі за допомогу  чи за те, що ти для всіх гарно прибрав клас, для всіх приніс квіти, щоб затишно й красиво було в нашому шкільному домі.  І все це дуже важливо, бо все починається з дитинства. Як каже народна мудрість: «Посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер». Як же важливо сіяти у дитячих душах добрі звички, прищеплювати бажання робити добрі вчинки, щоб вони виросли добрими і мудрими, справжніми хорошими людьми.             Першокласники навчаються читати, писати, лічити. Одна дитина вже добилася певних успіхів, інша - ще ні. Інколи школярі погано виконують роботу не тому, що не хочуть, а через те, що не вміють, і ще не навчилися. І саме тепер дуже важливо, щоб дитина відчула радість успіхів, підтримку своїх товаришів, батьків, щоб збагнула: успіх у навчанні й праці приносить велику насолоду.

           Діти часто чують такі  слова: доброта, доброзичливий, сердечність, людяність, милосердя.  Їм так хочеться чути більше щирих, добрих слів... Хочеться бачити навколо очі, які б сяяли теплом та любов'ю.

           Виховання позитивних якостей намагаюсь  реалізувати через комплексні ігри для кожної вікової категорії молодших школярів окремо.

             Для першокласників - це гра «Наші добрі справи » , мета якої підготувати дітей до життя у дружньому колективі; виховувати морально-етичні норми; вчити робити людям добро,бути чуйним, милосердним.              Результатом нашої спільної  гри є створення  портрету Добрика з маленьких  частинок (добринок) добрих справ. Діти усвідомлюють, що світ тримається на небайдужих, а на тих, хто завжди відгукнеться на чужу біду, чужу потребу.

           Протягом другого класу стартує естафета «Відчини своє серце добру» , мета якої проростити в собі, у своїй класній родині, зернятка доброти, мудрості, краси, творчості, працьовитості; виростити спільний колосок, зернятка якого теж породять добро на землі.  

           Учням  третіх класів подобається приймати участь у грі «Острів «Добра й Краси»». Вони винаходять незвичайні скарби: моральні цінності (привітність,чуйність, дружність, доброту, розуміння) ,у них  прокидається бажання творити добро, турботливо ставитися до інших. Щоб на таких годинах спілкування  створити потрібний емоційний настрій, я вдаюсь до демонстрування слайдів; неодмінно звучить хороша музика, яка зворушує і хвилює як учнів, так і дорослих.

         «Подорож в країну Добра, Любові, Дружби »- це віртуальна подорож  для учнів 4 –х класів. Завдяки таким іграм у дітей зростають пізнавальні інтереси, інтереси до історії, до культури рідного краю; усвідомлюється  своя роль в тому,щоб зробити світ кращим, чистішим, здоровішим.

        Протягом всього року діти зміцнюють « Дерево добрих справ».  Вони  розуміють: якщо тобі зробили добро - пам'ятай це, цінуй, і за добро плати людині добром. Чим більше робиш добра іншим людям, тим більше добра і повертається назад, тобто люди також намагаються зробити щось приємне і необхідне для тебе.

      З великою ініціативою діти створюють картину галерею «Добро починається з тебе». Де в малюнках відображають свої почуття, свій внутрішній світ.

      Для багатьох дітей мама і бабуся - найближчі і найрідніші люди. Доброта, ввічливість учня починаються з уміння любити і шанувати їх. Старанно готуються хлопчики й дівчатка до свята 8 Березня, пишуть твори про своїх бабусь, створюють малюнки. Іноді для багатьох дітей є справжнім відкриттям: бабусі - старенькі, в хустинах, завжди заклопотані, з важкими сумками, турботливі, скромні, іноді просто непомітні - це героїні, нагороджені орденами, медалями, грамотами. І саме в цю мить в очах дітей з`являється вогник пошани та гордості.

     Велику роль у вихованні доброти у дитини відіграє казка. Аналізуючи поведінку казкових героїв, діти розуміють , як в житті себе можна поводити , а як не треба.

     Великий педагог сучасності Василь Сухомлинський неодноразово звертав увагу на те, що все світле і чисте, добре і порядне, чесне і прекрасне в дитячій душі приходить через казку, через світлі і добрі образи її героїв, що саме через казку можна розкрити перед дітьми істину, яка робить дитинство таким світлим і гарним, чарівним і радісним. А казка живе в усьому: в чарівному довкіллі, у людських стосунках, у білій хмаринці, у бездонному небі і у тому світлому білому лелеці, який приносить немовлят у родину. А найголовніше це те, що в казці завжди перемагає добро над злом, і діти вже знають, що будь-яке зло наказується. І назавжди запам’ятовують, що доброму бути краще у цьому світі.

       На своїх уроках часто розповідаю  дітям таку  бувальщину.

      Колись давно один дідусь працював на виноград­нику. Тоненькі гнучкі стебельця він прив'язував до рівної палички, яку встромляв у землю. На запитан­ня онука, для чого він це робить, дідусь пояснив, що таким чином він підніме виноградну лозу, і грона будуть краще достигати. Так само і дідусь для ону­ка є ніби рівненькою паличкою, що підтримує і на­ставляє його.

«Але ж ми не прив'язані одне до одного» — зди­вувався онук.

«Ми любимо одне одного: я — тебе, а ти — мене. Хіба цього мало?»

«Так, це немало.»

      Саме наша щира любов до дітей і повинна бути отією рівненькою паличкою, що підтри­має їхні перші несміливі кроки, допоможе їм зростати й підноситись до вершин людського духу.

      І мені хочеться згадати слова Л. Б. Фесюкової: «Так хочеться, щоб добра на нашій планеті Земля ставало більше. Так хочеться, щоб ми з вами не запізнилися з найголовнішим! Так хочеться, щоб ми виховали особливий вид моральної цілеспрямованості: нехай діти пам'ятають добро і забувають, пробачають образи, нехай вони з дитинства серцем пізнають те, що добро мудріше за війну, а любов переможе зло…»

  

Виступ вчителя початкової школи Кирсань Н.П.на педагогічних читаннях з теми :

« В.О.Сухомлинський про  свободу і відповідальність у вихованні всебічно розвиненої особистості»

  

Як свідчить  історичний досвід, без держави немає нації, немає мови,  йдуть у небуття культура, історія, традиції. Щоб зберегти державу, а втому числі і націю, слід  актуалізувати проблему громадянського виховання. З погляду не це, громадянське виховання є могутнім стимулом у боротьбі за розбудову нової незалежної України, духовне оновлення суспільства, формування високої етики міжнаціональних стосунків.

  Про актуальність цієї проблеми свідчить ціла низка державних  документів, розроблених науковцями та науково – дослідницькими колективами. Серед них – Державна національна програма «Освіта» ( Україна ХХІ століття), Національна доктрина розвитку освіти, Концепція національного виховання, Концепція громадського виховання особистості в умовах розвитку української державності.

Громадянськості та громадянському вихованню значну увагу приділяли й українські мислителі: М. Драгоманов, М. Костомаров, П. Куліш, С.Русова¸ Т. Шевченко.

      Ідея громадянського виховання у радянський період поступово ніби сама собою усувалась із педагогічної теорії та практики. Винятком, як на той час, можна вважати книгу В. Сухомлинського «Народження громадянина», у якій подається така система роботи  педагога – вихователя,  яка б оптимально впливала на громадський розвиток особистості.

    На думку Василя Олександровича, патріотизм – суспільно – психологічне і моральне почуття, яке включає відданість і любов до своєї Батьківщини, до свого народу, до захисту її від ворогів. Патріотизм як одна з яскравих емоційних якостей людини має моральне  значення, оскільки проявляється у її громадянській позицій , у пам’яті й прихильності до традицій своїх батьків.

   Він вважає, що громадянське виховання покликане виховувати у молодої людини високі моральні ідеали, почуття любові до своєї Батьківщини, потребу служінні їй. Воно орієнтоване на формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, людини зі шляхетними особистісними якостями і рисами характеру, світоглядом і способом мислення, прочуттями та поведінкою, спрямованими на саморозвиток.

   В.О.Сухомлинський був переконаний¸ що критерієм і результатом громадянського виховання є громадянськість особистості, складовими якої є моральна, політична та правова  культура прочуття власної гідності, внутрішньої свободи і водночас вболівання за суспільні ідеали, за пріоритети держави, благо свого народу і його дружні взаємини у світовому співавторстві. Під громадянськістю він розумів духовно - моральну цінність, світоглядну і психологічну характеристику особистості, що визначають її обов’язок і відповідальність перед співвітчизниками, батьківщиною.

     Ставлення громадянина відбувається з дитинства. Саме у цей період у дитини закладаються основи майбутньої свідомості, характеру поведінки, формуються паростки українця. Підростаючи, дитина вбирає в міру свого розуміння те, чим живе сім’я, родина, народ  України, поступово вона формується як член суспільства, як громадянин.

       З цього приводу, видатний український педагог писав: « Домогтися того, об вихованця вже з дитинства хвилювало теперішнє і майбутнє Вітчизни, - одна з  найважливіших передумов запобігання моральним зривом у дитячі роки. Громадянські думки , почуття, тривоги, громадянський обов’язок, громадянська відповідальність – це основа почуття людської гідності. Той, у кому ви сформували ці якості душі, ніколи не виявить себе в чомусь поганому, навпаки – він прагнутиме  виявити себе тільки в доброму, гідному наших ідей, нашого суспільства»

     У своїй книзі «Народження громадянина» подає таку систему роботи педагога – вихователя, яка б оптимально впливала на громадянський розвиток особистостей підростаючого покоління. В. Сухомлинський вважав, що класний керівник як вихователь повинен прагнути, щоб у учнів загострювалося громадянське бачення світу. На думку автора, від вихователя вирішальною мірою залежить те, як бачить світ підліток, що його хвилює, дивує, турбує, зворушує. Василь Олександрович  пропонував практикувати у своїй виховній діяльності розповіді про світ, як називав уроками громадянського бачення світу. Адже, як зазначає педагог, громадянське бачення світу – це жива плоть і кров моральності..

   Дуже важливо , на думку Василя Олександровича, щоб сферою утвердження й вираження чистих, високих почуттів було багате, благородне емоційне життя, особисте ставлення людини до значних соціальних , суспільно – політичних явищ.

    Потрібно прагнути, об вихованці бачили світ навколо себе і самих себе очима громадянина. В.Сухомлинський давав наступні настанови підростаючому поколінню:

ü Ви живите серед людей . Кожен ваш вчинок , кожне ваше бажання позначається на людях. Подумайте, чи не завдаєте ви зла, роблячи приємне собі.

ü Ви користуєтесь благами, створеними іншими людьми, Люди дають вам щастя дитинства, отроцтва і юності. Платіть їм за це добром.

ü Почуття вдячності людям – це рідна сестра почуттів відповідальності, обов’язку, громадянської гідності.

ü Усі блага й радощі життя створюються працею і тільки працею. Праця – це основа на якій повинна утверджуватись повага до самого себе, основа того, щоб наші підлітки завжди мали перед собою певну громадянську мету, долала труднощі.

В.Сухомлинський вбачав важливе завдання школи у вихованні громадянської непримиренності. Він вважав виховним началом всієї виховної роботи те, щоб кожен учень був для кожного з нас передусім людською особистістю, гідної великої поваги. Педагог говорив : » Знайдіть таку форму духовного спілкування, щоб вихованець зрозумів, кого поважає в ньому…»

Почуття громадянського обов’язку ¸вважав В.Сухомлинський , народжується з елементарної моральної звички, яка в умовах правильного виховання міцно утверджується в людській душі, звички приходити людині на допомогу незалежно  від того, просить про це чи ні.

У демократичному суспільстві громадянськість розуміється як сукупність складних багатовимірних особистісних якостей, з – поміж яких вирізняються: громадянські чесноти, громадянські знання та готовність брати участь в соціально - політичному житті країни  У сучасному розумінні до громадянських чеснот обов’язково додається повага до прав і свобод людини, відповідальність, відкритість та критичне мислення, толерантність.

На основі цих якостей може починатися формування такого важливого компонента громадянськості, як готовність брати участь у  соціально – політичному житті країни, усвідомлення, що покращання повсякденного життя залежить від самих громадян та їх прагнення впливати на прийняття рішень на різних рівнях влади ( від всеукраїнського до місцевого, від локальної громади до школи) Громадянська участь – необхідна умова становлення розвинутої демократії в країні.

На жаль , сьогодні серед молоді спостерігається небезпечне для  соціальної стабільності суспільства зростання бездуховності, зневаги до правових та моральних норм, антисоціальної поведінки, відбуваються залучення до злочинного бізнесу, втрата соціального оптимізму. Тій  же частині молоді, яка не втратила моральних ідеалів, патріотичних почуттів,дедалі важає знайти можливості для громадянського самовизначення, протистояти негативному впливу оточення. Все потребує усвідомлення необхідності впровадження комплексу соціально – педагогічних заходів для зміни існуючої ситуації з метою підготовки молоді до життя в умовах демократичної держави і громадянського суспільства .

Актуальність проблеми вивчення умов сімейного виховання обумовлена орієнтацією  сучасної педагогічної теорії і практики на  гуманізацію виховного процесу в сім’ї, де дитина має почуватись найбільш захищеною, необхідністю виконання програми «Діти України» і Конвенції ООН про  права дитини, яка ратифікованою парламентом України, відсутністю спеціального комплексного її дослідження в сучасній  українській педагогіці»

Саме ці проблеми, які актуальні і в наш час розкриває В.О.Сухомлинський в своїх наукових працях. Василь Сухомлинський наголошував, що кожна людина особистість унікальна, неповторна і самоцінна. Для кожної сім’ї характерний свій тип стосунків, стиль спілкування, а отже, і свій мікроклімат.

 У своїй практичній педагогічній діяльності Василь Олександрович ішов двома шляхами: облагородження почуттів, поведінки юнаків і дівчат у системі виховної роботи в школі, а також впровадження спеціальної педагогічної освіти і виховання молоді, моральна підготовка до сімейного життя ( нарис « Виховання майбутніх матерів і батьків»)

 Через усі педагогічні праці В.О.Сухомлинський проводить основну ідею – ідею самоутвердження і ставлення особистості громадянина у  творчій праці на благо суспільства.

 Дати радість творення, радість праці на благо людей – це є справжня мудрість батьківської любові до дітей, - стверджував Василь Олександрович.

 Мудрість, вміння вислухати  і зрозуміти свою дитину Сухомлинський ставив на перше місце: « Без батьківської мудрості немає виховуючої сили сім’ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні стосунки побудовані на громадському обов’язку , відповідальності,мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері, стають величезною виховуючою силою.

 Прогаяне в дитинстві важко надолужити в підлітковому чи юнацькому віці, важко виховати любов і звичку до праці, подолати лінощі,неорганізованість. Дати дитині радість творчості, радість праці, праці на  благо людей – це і є справжня мудрість батьківської любові до дітей.